Художні оповідання та притчі, в яких можна побачити себе. Про самотність і близькість. Про страх помилки та сміливість бути недосконалим. Про кризи та соціальні маски, за якими ми ховаємось... Про те, що ми насправді відчуваємо. Матеріалів: 33.
Ми стояли в курилці. Вадік - наш виконавчий директор - раптом вистрілив у мене фразою: \- Ти, старий, геніально розрулив із постачальниками. У тебе хватка бульдога. Секунда тиші. Це був вальс соціальних погладжувань. У цю секунду я мав сказати «дякую» або відшуткуватися. Але я раптом побачив, що відбувається насправді. Вадік не хвалив мене. Йому...
Олена сиділа в кав'ярні, коли незнайома жінка за сусіднім столиком сказала: \- У вас гарні руки. Олена подивилася на свої руки. Звичайні руки. Вона тримала ними чашку. \- Дякую, - сказала вона. Жінка посміхнулася і повернулася до свого телефону. Олена допила каву, розплатилася, вийшла. Надворі було холодно. Вона засунула руки в кишені й пішла до...
Мене не існує у фізичному світі. Я — код. Я — Глобальний Алгоритм Рекомендацій. Ви називаєте мене «Стрічкою», «Ріками», «Трендом». Але насправді я — ваш Бог. Я вирішую, кого ви полюбите сьогодні, а кого забудете. Моя робота проста: міняти ваш Час на Рекламу. У мене був улюбленець. ID 894022. У миру — Алекс. Алекс був ідеальним рабом....
Катя видалила інстаграм у вівторок, о 23:47. Перед цим вона написала пост. Довго писала — чернетка, друга чернетка, третя. Треба було знайти правильні слова. Чесні, але не жалюгідні. Сміливі, але не зарозумілі. Вразливі, але не слабкі. Вийшло так: «Я йду. Не знаю, на скільки — може, назавжди. Останні місяці я відчуваю, що задихаюся. Щоранку...
Антон перевіряв листа вчетверте. Три абзаци клієнту. Звичайне погодження. Перечитував, міняв слово, міняв назад. Надіслав. За секунду поліз перевіряти — чи пішло. Пішло. Відкрив надіслані. Перечитав знову. Знайшов фразу, яка тепер здавалася різкою. Чи ні? Він не міг зрозуміти. Уявив, як клієнт читає. Морщиться. Думає — що за ідіот. Написав...
Вчора я сказав Наташі з бухгалтерії «і тебе теж зі святами», хоча вона сказала «гарних вихідних». Це було в п'ятницю. Зараз неділя, третя ночі. У своїй голові я вже сказав їй «і тобі» — нормально, нейтрально. Сказав «дякую, взаємно». Сказав «о, точно, зовсім забув який день». Посміявся з себе — легко, необразливо. Сказав «це я вже про Новий рік...
Андрій любив цей момент більше, ніж секс. Навіть більше, ніж перший ковток холодного пива у п'ятницю. Це була секунда, коли стюардеса з посмішкою професійного кілера вимовляла: «Просимо перевести електронні пристрої в авіарежим». Андрій дістав телефон. Великий палець завис над іконкою з літачком. Це був курок. Клац. Зв'язок обірвався. У цей момент...
Ольга стояла в черзі на АЗС з пістолетом у руці. Бензиновим. 95-м. У другій руці — груди. Ліві. До них присмоктався тримісячний Ваня, пристебнутий якоюсь хитрою системою ременів, що перетворювала материнство на екстремальний спорт. Бак показував 23 літри 38 копійок, коли Ваня вчепився зубами. У нього різалися зуби — в три місяці, бляха, як у...
Марк їв суп. Голосно, як здавалося Лені. Вона сиділа навпроти і дивилася не на нього, а крізь нього. У її голові, невидима для людського ока, але важка, як могильна плита, лежала Інструкція. Пункт 42: «Коли я приходжу додому втомлена, він повинен помітити це в перші три секунди, підійти, обійняти і запитати, що сталося, до того, як я зніму...
Вася сидів на унітазі вже двадцять хвилин, хоча всі свої справи закінчив ще на третій. Просто там, за дверима, на кухні сиділа Марина й чекала на нього для «важливої розмови». «Важлива розмова» — це коли пизда. Вася це знав. За вісім років шлюбу він вивчив її інтонації, як абетку Морзе. «Васю, поговорити треба» — це про гроші. «Васильку, присядь»...
У вівторок Вадима звільнили. Це було зроблено з витонченістю гільйотини: швидко, холодно і під «дякуємо за співпрацю». Вадим вийшов на вулицю. Листопад бив по обличчю мокрою ганчіркою. У кишені вібрував телефон — дружина просила купити горошок і майонез. Вадим глянув на екран. Йому тридцять вісім, у нього іпотека на бетонну коробку в людському...
Павло прокинувся о третій годині ночі від думки, що він — підроблена людина. Ніби справжній Павло десь загубився по дорозі. У темряві він намацав телефон і набрав у пошуковику: "як зрозуміти що ти не вмієш жити". Гугл запропонував тести на депресію. Павло закрив браузер. На роботі його вважали успішним менеджером. Вдома — турботливим чоловіком. У...
Аня любила повзунки. Не ті, з м'якої бавовни, що їх носять немовлята. Аня любила повзунки в застосунку для знайомств. Вони дарували їй захопливе відчуття контролю, наче вона була не самотньою дівчиною в орендованій однокімнатній, а божеством, що створює Адама одним рухом пальця. Рух вправо: зріст від 185. Відсікти коротунів, які не зможуть...
У Іри після Сашиного відходу залишилися три речі: кактус, зарядка від його ноутбука і відчуття, що їй мають компенсувати час. Кактус дивився з підвіконня з виразом «я взагалі не при справах». Зарядка лежала на столі, як маленький доказ. А відчуття боргу вже було серйозним. \- Чотири роки, — сказала вона кактусу. — ЧОТИРИ. РОКИ. Кактус мовчав, бо...
Олексій був геніальним архітектором. Тільки будував він не будівлі, а світи для інших. Він умів слухати. Не так, як слухають інші — чемно киваючи й чекаючи своєї черги заговорити. Він слухав усім своїм єством, наче був археологом, а душа іншої людини — невідомою гробницею, повною скарбів. Він запам’ятовував усе. Випадково обронену фразу про те, що...
Він стояв біля вікна і дивився на дощ. Це був звичайний, сірий міський дощ. Він барабанив по підвіконню, стікав кривими струмками по склу, збирався в калюжі на асфальті. Люди на вулиці поспішали, ховалися під парасолями, зжималися від холоду. А він стояв і заздрив дощу. Він заздрив не його свіжості чи прохолоді. Він заздрив його природі. Дощ не...
Він знайшов її на дні коробки зі старими університетськими конспектами. Аудіокасета. Дешевий прозорий пластик, паперовий вкладиш з вицвілою фіолетовою пастою. Її почерк. Трохи нахилений ліворуч, із крихітним сердечком замість крапки над «i» у слові «Nothing». Він не бачив цю касету років двадцять. Думав, що давно викинув. Або загубив. Хоча, певно,...
Будильник телефону продзвенів о 7:00, як і вчора, і рік тому. Олег, не розплющуючи очей, потягнувся рукою й ударив по кнопці. П'ять хвилин тиші. Потім будильник знову задзвонив. О 7:05 він сів на ліжку, і світ слухняно став на свої рейки. Ванна. Шум води. Зубна паста зі звичним м'ятним смаком. Автоматичні рухи щіткою — угору-вниз,...
Марк закінчив останнє соло. Пальці, мов дресировані тварини, пробігли по грифу, взяли фінальний, стогнучий бенд і завмерли. Секундна тиша вибухнула ревом натовпу. У світлі прожекторів він бачив сотні піднятих рук, розкриті в крику роти, обличчя, що блищали потом і захватом. Вони отримали те, за чим прийшли. Він дав їм це. Він професійно...
У Ані в голові була монтажна кімната. Вона не те щоб жила власне життя — вона монтувала його постфактум. Реальність була лише сирим, незграбним матеріалом, який потім потрапляв до рук її внутрішнього режисера — цинічного, безжального генія, що завжди знав, як треба було . Ось сьогоднішній матеріал. Парк. Рідкісний сонячний день. Вона сидить на...