Сторінка 5
Читайте статті, оповідання й нотатки з архіву. Нові матеріали з’являються регулярно.
Ти сидиш у своєму звичному кабінеті чи квартирі. За вікном — сірий світ. Усередині — свербіж. І неприємна, ниюча порожнеча, ніби в тобі відкрита рана. Вона вимагає уваги. Вона кричить: «Щось не так! Терміново щось роби!» І саме тоді з’являється Він. Наш внутрішній Прораб. Спеціаліст із будівництва невидимих фортець, головний архітектор неіснуючих...
Рішення не потребує купи зовнішніх штук — ні грошей, ні чужого схвалення, ні ідеальних умов. Воно вже всередині тебе, якщо ти припиниш метушитися і почнеш слухати себе. Тобі не потрібні суперсила, купа грошей чи чиєсь дозволення, щоб розібратися з тим, що тебе точить. Усе вже в тобі, просто перестань панікувати.
Говорімо чесно. Кожен із нас хоча б раз у житті давав обіцянку, а вже за три секунди думав: «Боже, навіщо я це сказав?». Це універсальний людський досвід, як ранкові пошуки другого носка чи раптове бажання з’їсти щось шкідливе опівночі. Ми звикли ділити світ обіцянок на чорне й біле: порушив — поганий, стримав — хороший. Та реальність, як...
Ми часто чіпляємося за старе, за звичне, навіть якщо воно нас дратує, бо боїмося змін. Але знаєш, зміни — це і є життя.
Старий Івар сидів на перевернутому човні, штопаючи сіті товстою голкою з китової кістки. Повітря пахло сіллю, гнилою рибою та холодною водою. Перед ним, біля нового причалу, метушився хлопець років двадцяти, що приїхав із міста на літо. Хлопець полірував борт своєї яхти — ослепно білої, гладенької, без жодної подряпини. Вона називалася...
Моє життя до неї було відполірованою до блиску однокористувацькою грою. Я знав свою мапу напам'ять: сіра гілка метро, гулкий опен-спейс офісу, три знайомі бари, де по п'ятницях міняли меню. Моє дерево навичок давно було прокачане до абсурду: «Сарказм» — 100 рівень, «Мистецтво непроникного обличчя» — експерт, «Здатність відрізнити хороший віскі від...
Продавчиня Лена сиділа у своєму акваріумі з плексигласу й дивилася “кіно”. Вісім годин на день повз неї текла чорна ріка конвеєрної стрічки, а в ній пливли чужі життя, запаковані в картон. Монотонний писк сканера був єдиною звуковою доріжкою. Лена була досвідченою глядачкою. Вона давно навчилася визначати жанр за першими кадрами. Ось поплив набір...
Слухай. Ти прокидаєшся, і перша думка: «Щось не так». Не зі світом, не з погодою — з тобою. Учора ти вирішив бути ідеальним. Подивився на колегу Петю, фаната здорового харчування, і подумав: «Ось! Треба бути як Петя!» А сьогодні проспав, і натертий морквяний салат, який ти собі обіцяв на сніданок, перетворився на сухе печиво. І от Петя вже десь...
Всередині кожного з нас точиться громадянська війна. Це тиха, виснажлива битва, яку ми ведемо з народження. На одному боці — той, ким ми хочемо бути: ввічливий, добрий, щедрий, сміливий. Відполірований фасад, який ми показуємо світу. На іншому — ті партизанські загони, що ховаються в підпіллі нашої душі: Гнів, Заздрість, Страх, Хіть, Лінь. Уся...
Страх перед невідомістю — це лише тінь, яку відкидає наш нерозкритий потенціал.
Каель ненавидів це дерево. Старий в'яз, який приніс у майстерню його вчитель, Еліас, був не матеріалом, а образою. Його стовбур ішов нерівно, вигинаючись, наче в передсмертних судомах. Темні, майже чорні сучки дивилися, як сліпі очі. По корі тяглися глибокі тріщини, схожі на шрами. Вже тиждень Каель намагався вирізати з нього постать сокола. У...
На вашій грудях влаштувалося тепле, муркотливе щастя вагою в кілька кілограмів, і ви думаєте, що це ви його прихистили. Яка грандіозна, захоплива омана. Ми будуємо космічні кораблі, розшифровуємо геном, сперечаємося про постмодернізм, а головний вчитель дзен-буддизму спить у нас біля ніг, і ми навіть не здогадуємося записатися до нього на курс. А...
Бувало таке? Хтось каже тобі щось різке, і ти одразу кидаєшся в атаку логікою та фактами, намагаєшся довести свою правоту. І навіть коли ти перемагаєш у суперечці, залишається гіркий присмак. Чому? Бо ти відповів на слова, а не на людину. Бо в ту мить твоя психіка клацнула й зачинилася в камері з чотирьох стін: «Напад!», «Захищайся!», «Я правий!»,...
Досконалість — це синонім кінця. Це та точка, після якої розвиток стає неможливим.
Тебе не існує. Те, що ти називаєш «я», — це піратська збірка чужих уявлень про успіх, встановлена на твоє заводське «залізо» ще в дитинстві. Криво, з битими драйверами, але зате з повним пакетом офісних програм: «Будь зручним», «Не висовуйся», «Що люди скажуть?». Твої батьки, з величезної, панічної любові, були першими системними адміністраторами....
Спочатку ми — архітектори. Ми народжуємося як дикий, непозначений краєвид. Десь — болото потаємних бажань, десь — урвища ірраціонального страху, десь — галявини чистої, безпричинної радості. Та дуже рано в нас прокидається внутрішній перфекціоніст із генеральним планом забудови. Він не диктатор. Він — декоратор. Він займається терраформуванням...
Ігнат не працював. Він звершував обряд. Його храмом була міська площа, його паствою — сизі грудочки життя, звичайні міські голуби. Офіційно, для зрідка цікавих, він представлявся «міським орнітологом-статистиком». Звучало солідно, як вирок. Насправді ж він був просто Ігнатом, який рахував голубів. Він не просто ставив рисочки у своєму пошарпаному...
Старий гончар Кенджі не ліпив чаші — він вів із глиною розмову. Його майстерня, наповнена запахом пилу й дощу, була заставлена полицями. І на них стояли не тріумфи, а шрами: сотні тріснутих, кривих, недосконалих посудин. Якось до нього прийшов молодий учень Рьо, в голові якого сяяв образ ідеальної чаші — тонкої, мов пелюсток, симетричної, як...