Художні оповідання та притчі, в яких можна побачити себе. Про самотність і близькість. Про страх помилки та сміливість бути недосконалим. Про кризи та соціальні маски, за якими ми ховаємось... Про те, що ми насправді відчуваємо. Матеріалів: 33. Сторінка 2.
Григорій не страждав. Страждання були для непродуктивних. А Григорій був втіленням продуктивності. Його життя було ідеально налаштованим конвеєром із виробництва кращої версії себе. Він був Вічним Учнем, а його душа скидалася на ідеально каталогізовану бібліотеку сертифікатів: «Як просунути свій стартап», «Емоційний інтелект 2.0», «Мистецтво...
Старий Івар сидів на перевернутому човні, штопаючи сіті товстою голкою з китової кістки. Повітря пахло сіллю, гнилою рибою та холодною водою. Перед ним, біля нового причалу, метушився хлопець років двадцяти, що приїхав із міста на літо. Хлопець полірував борт своєї яхти — ослепно білої, гладенької, без жодної подряпини. Вона називалася...
Моє життя до неї було відполірованою до блиску однокористувацькою грою. Я знав свою мапу напам'ять: сіра гілка метро, гулкий опен-спейс офісу, три знайомі бари, де по п'ятницях міняли меню. Моє дерево навичок давно було прокачане до абсурду: «Сарказм» — 100 рівень, «Мистецтво непроникного обличчя» — експерт, «Здатність відрізнити хороший віскі від...
Продавчиня Лена сиділа у своєму акваріумі з плексигласу й дивилася “кіно”. Вісім годин на день повз неї текла чорна ріка конвеєрної стрічки, а в ній пливли чужі життя, запаковані в картон. Монотонний писк сканера був єдиною звуковою доріжкою. Лена була досвідченою глядачкою. Вона давно навчилася визначати жанр за першими кадрами. Ось поплив набір...
Слухай. Ти прокидаєшся, і перша думка: «Щось не так». Не зі світом, не з погодою — з тобою. Учора ти вирішив бути ідеальним. Подивився на колегу Петю, фаната здорового харчування, і подумав: «Ось! Треба бути як Петя!» А сьогодні проспав, і натертий морквяний салат, який ти собі обіцяв на сніданок, перетворився на сухе печиво. І от Петя вже десь...
Каель ненавидів це дерево. Старий в'яз, який приніс у майстерню його вчитель, Еліас, був не матеріалом, а образою. Його стовбур ішов нерівно, вигинаючись, наче в передсмертних судомах. Темні, майже чорні сучки дивилися, як сліпі очі. По корі тяглися глибокі тріщини, схожі на шрами. Вже тиждень Каель намагався вирізати з нього постать сокола. У...
На вашій грудях влаштувалося тепле, муркотливе щастя вагою в кілька кілограмів, і ви думаєте, що це ви його прихистили. Яка грандіозна, захоплива омана. Ми будуємо космічні кораблі, розшифровуємо геном, сперечаємося про постмодернізм, а головний вчитель дзен-буддизму спить у нас біля ніг, і ми навіть не здогадуємося записатися до нього на курс. А...
Ігнат не працював. Він звершував обряд. Його храмом була міська площа, його паствою — сизі грудочки життя, звичайні міські голуби. Офіційно, для зрідка цікавих, він представлявся «міським орнітологом-статистиком». Звучало солідно, як вирок. Насправді ж він був просто Ігнатом, який рахував голубів. Він не просто ставив рисочки у своєму пошарпаному...
Старий гончар Кенджі не ліпив чаші — він вів із глиною розмову. Його майстерня, наповнена запахом пилу й дощу, була заставлена полицями. І на них стояли не тріумфи, а шрами: сотні тріснутих, кривих, недосконалих посудин. Якось до нього прийшов молодий учень Рьо, в голові якого сяяв образ ідеальної чаші — тонкої, мов пелюсток, симетричної, як...
Артур не був людиною. Він був функцією, замкненою в бездоганний екзоскелет. Його посада — «Старший партнер» — була кірасою. Його вивірена, позбавлена емоцій мова — глухим забралом. Його щоденний маршрут зі стерильного передмістя у скляну вежу офісу — поножами, що не давали збитися зі шляху. Глибоко всередині цих лат сидів не Артур, а маленький,...
Він жив у залі очікування. Не в реальному, а в тому, що вибудував у власній голові. Йому здавалося, що справжнє життя ще не почалося, а теперішнє — довгий пролог, у якому його рейс постійно переносять. Він сидів там і дивився крізь каламутне скло на злітну смугу, де літаки інших людей — яскраві, стрімкі, повні вогнів — один за одним злітали в...
Людина збудувала ідеальну клітку для своєї канарки. Кожна дужка була вивірена. Кожна жердинка відшліфована. Він розрахував ідеальну відстань до годівниці й поїлки. Усе було зроблено для того, щоб птахові було зручно. Щоб її життя стало повністю передбачуваним, безпечним і знайомим. Він любив свою канарку. Він просто хотів уберегти її від хаосу...
Віктор не жив. Він дезінфікував реальність. Його квартира була операційною, а він у ній — головний хірург, що вирізає будь-яку пухлину хаосу. Його балкон, викладений ідеально білою плиткою, був особистим філіалом стерильності на сьомому поверсі. А глибоко в підвалі його черепної коробки, у темному, смердючому куті, сиділа на ланцюгу вереслива...