Старий Івар сидів на перевернутому човні, штопаючи сіті товстою голкою з китової кістки. Повітря пахло сіллю, гнилою рибою та холодною водою. Перед ним, біля нового причалу, метушився хлопець років двадцяти, що приїхав із міста на літо. Хлопець полірував борт своєї яхти - ослепно білої, гладенької, без жодної подряпини. Вона називалася «Безтурботність».

Хлопець знайшов на ідеальному лаку крихітну подряпину, не більшу за ніготь. Він охкав, тер її оксамитовою ганчіркою і ледь не плакав.

Івар мовчки спостерігав, похитуючи головою. Нарешті, не витримав:

- Що, бойове хрещення отримала твоя шкаралупка?

Міський здригнувся.

- Яке хрещення? Вона ж зіпсована! Весь вигляд пропав.

Івар всміхнувся у сиву бороду й ляснув долонею по борту свого човна. Його старий ялік звався «Єва». Дерево потемніло від часу й солоної води, воно було всіяне сотнями шрамів, вм’ятин і глибоких подряпин. В одному місці чорніла груба свинцева латка.

- Бачиш оцю? - Івар тицьнув вузлуватим пальцем у глибоку борозну біля носа. - Це я зі скелями біля Чортового мису цілувався. Ледве вибрався. Зате привіз трьох найбільших тунців за той сезон. Вся деревня гуляла.

Він провів рукою нижче, до латки.

- А це - подарунок від патрульного катера. У чужих водах рибачив, дурень молодий. Довелося втікати, коли по мені стріляти почали. Слава Богу, живий лишився.

Хлопець дивився то на свою крихітну подряпину, то на понівечений борт «Єви». Мовчав.

- Для чого ти купив свій човен, хлопче? - тихо спитав Івар, знов беручись за сіті. - Щоб з нього пилинки здувати й хизуватися, який він гладенький? Чи щоб у море ходити?

- Щоб… ходити, звісно, - невпевнено відповів міський.

- Отож, - Івар кивнув на подряпину. - Це не псування. Це початок першої історії. А без них твоя «Безтурботність» - просто шматок мертвого пластика. Гарного, але мертвого.

Старий затягнув вузол, відкусив волосінь зубами й глянув на небо, де вже збиралися хмари.

- Іде шторм, - сказав він. - Справжній.