Руки
- зовнішня валідація
- самосприйняття
- сила слів
Олена сиділа в кав’ярні, коли незнайома жінка за сусіднім столиком сказала:
- У вас гарні руки.
Олена подивилася на свої руки. Звичайні руки. Вона тримала ними чашку.
- Дякую, - сказала вона.
Жінка посміхнулася і повернулася до свого телефону.
Олена допила каву, розплатилася, вийшла. Надворі було холодно. Вона засунула руки в кишені й пішла до метро.
І помітила, що думає про руки.
Гарні - це як? Форма пальців? Шкіра? Вона витягла одну руку, подивилася. Звичайна рука. Нічого особливого. Жінка, мабуть, просто так сказала. Або хотіла заговорити. Або має звичку - говорити приємне незнайомим людям.
У метро Олена сіла біля вікна. Навпроти сидів чоловік, читав книжку. Олена спіймала себе на тому, що ховає руки під сумкою.
Увечері, вже вдома, вона розповіла чоловікові.
- Уявляєш, жінка в кав’ярні сказала, що в мене гарні руки.
- Ну, - сказав чоловік, не відриваючись від ноутбука. - У тебе й справді гарні руки.
Чомусь це не рахувалося. Чоловік зобов’язаний так казати. Це не справжнє.
Вона знову подивилася на руки. Ті самі руки. Вранці - просто руки. Зараз - руки, про які хтось щось сказав.
Що змінилося?
Перед сном вона лежала в темряві й думала: а якби та жінка сказала “у вас негарні руки”? Або нічого б не сказала? Руки були б іншими?
Вранці вона прокинулася і першим ділом - спіймала себе - подивилася на руки.