Сторінка 4
Читайте статті, оповідання й нотатки з архіву. Нові матеріали з’являються регулярно.
У вівторок Вадима звільнили. Це було зроблено з витонченістю гільйотини: швидко, холодно і під «дякуємо за співпрацю». Вадим вийшов на вулицю. Листопад бив по обличчю мокрою ганчіркою. У кишені вібрував телефон — дружина просила купити горошок і майонез. Вадим глянув на екран. Йому тридцять вісім, у нього іпотека на бетонну коробку в людському...
Павло прокинувся о третій годині ночі від думки, що він — підроблена людина. Ніби справжній Павло десь загубився по дорозі. У темряві він намацав телефон і набрав у пошуковику: "як зрозуміти що ти не вмієш жити". Гугл запропонував тести на депресію. Павло закрив браузер. На роботі його вважали успішним менеджером. Вдома — турботливим чоловіком. У...
Найкраща форма самопізнання — намагатися пояснити себе іншим.
Помилка — це не пляма на твоїй біографії. Це телеграма від реальності.
Сучасна людина не шукає кохання. Вона відкриває Проєкт. У Проєкта є технічне завдання. Специфікації, покликані спроєктувати безпеку. Зріст — «від», вага — «до», щоб почуватися захищеною або підкреслити свій статус. Вік — «до», щоб не зустрітися з чужою втомою. Фінансовий протокол — «не нижче», щоб обійти касовий розрив. Почуття гумору —...
Цей звук ключа в замковій щілині. Це не просто звук твого повернення додому. Це найчесніший звук за весь твій день. Це клацання, яким ти вимикаєш ту версію себе, яку показував світові.
Аня любила повзунки. Не ті, з м'якої бавовни, що їх носять немовлята. Аня любила повзунки в застосунку для знайомств. Вони дарували їй захопливе відчуття контролю, наче вона була не самотньою дівчиною в орендованій однокімнатній, а божеством, що створює Адама одним рухом пальця. Рух вправо: зріст від 185. Відсікти коротунів, які не зможуть...
Коли «Фони» тільки запускали, слоган був смішний і чесний: «Фон — той, хто завжди на вашому боці». Спершу це був просто ще один кмітливий ІІ-помічник у телефоні. Потім у навушниках. Потім у лінзах. Потім просто всюди, де був ти. У Льови Фон з'явився у тридцять. До того він вважав себе дорослою людиною старої школи: живе спілкування, чесність,...
У Іри після Сашиного відходу залишилися три речі: кактус, зарядка від його ноутбука і відчуття, що їй мають компенсувати час. Кактус дивився з підвіконня з виразом «я взагалі не при справах». Зарядка лежала на столі, як маленький доказ. А відчуття боргу вже було серйозним. - Чотири роки, — сказала вона кактусу. — ЧОТИРИ. РОКИ. Кактус мовчав, бо...
Олексій був геніальним архітектором. Тільки будував він не будівлі, а світи для інших. Він умів слухати. Не так, як слухають інші — чемно киваючи й чекаючи своєї черги заговорити. Він слухав усім своїм єством, наче був археологом, а душа іншої людини — невідомою гробницею, повною скарбів. Він запам’ятовував усе. Випадково обронену фразу про те, що...
Він стояв біля вікна і дивився на дощ. Це був звичайний, сірий міський дощ. Він барабанив по підвіконню, стікав кривими струмками по склу, збирався в калюжі на асфальті. Люди на вулиці поспішали, ховалися під парасолями, зжималися від холоду. А він стояв і заздрив дощу. Він заздрив не його свіжості чи прохолоді. Він заздрив його природі. Дощ не...
Жаль за минулим — це дзеркало, що відбиває наше невдоволення теперішнім.
Іноді треба перестати працювати з самою проблемою і натомість змінити середовище, у якому ця проблема існує.
Він знайшов її на дні коробки зі старими університетськими конспектами. Аудіокасета. Дешевий прозорий пластик, паперовий вкладиш з вицвілою фіолетовою пастою. Її почерк. Трохи нахилений ліворуч, із крихітним сердечком замість крапки над «i» у слові «Nothing». Він не бачив цю касету років двадцять. Думав, що давно викинув. Або загубив. Хоча, певно,...
Будильник телефону продзвенів о 7:00, як і вчора, і рік тому. Олег, не розплющуючи очей, потягнувся рукою й ударив по кнопці. П'ять хвилин тиші. Потім будильник знову задзвонив. О 7:05 він сів на ліжку, і світ слухняно став на свої рейки. Ванна. Шум води. Зубна паста зі звичним м'ятним смаком. Автоматичні рухи щіткою — угору-вниз,...
Марк закінчив останнє соло. Пальці, мов дресировані тварини, пробігли по грифу, взяли фінальний, стогнучий бенд і завмерли. Секундна тиша вибухнула ревом натовпу. У світлі прожекторів він бачив сотні піднятих рук, розкриті в крику роти, обличчя, що блищали потом і захватом. Вони отримали те, за чим прийшли. Він дав їм це. Він професійно...
У Ані в голові була монтажна кімната. Вона не те щоб жила власне життя — вона монтувала його постфактум. Реальність була лише сирим, незграбним матеріалом, який потім потрапляв до рук її внутрішнього режисера — цинічного, безжального генія, що завжди знав, як треба було . Ось сьогоднішній матеріал. Парк. Рідкісний сонячний день. Вона сидить на...
Григорій не страждав. Страждання були для непродуктивних. А Григорій був втіленням продуктивності. Його життя було ідеально налаштованим конвеєром із виробництва кращої версії себе. Він був Вічним Учнем, а його душа скидалася на ідеально каталогізовану бібліотеку сертифікатів: «Як просунути свій стартап», «Емоційний інтелект 2.0», «Мистецтво...