Сторінка 2
Читайте статті, оповідання й нотатки з архіву. Нові матеріали з’являються регулярно.
Олексій був геніальним архітектором. Тільки будував він не будівлі, а світи для інших. Він умів слухати. Не так, як слухають інші — чемно киваючи й чекаючи своєї черги заговорити. Він слухав усім своїм єством, наче був археологом, а душа іншої людини — невідомою гробницею, повною скарбів. Він запам’ятовував усе. Випадково обронену фразу про те, що...
Він стояв біля вікна і дивився на дощ. Це був звичайний, сірий міський дощ. Він барабанив по підвіконню, стікав кривими струмками по склу, збирався в калюжі на асфальті. Люди на вулиці поспішали, ховалися під парасолями, зжималися від холоду. А він стояв і заздрив дощу. Він заздрив не його свіжості чи прохолоді. Він заздрив його природі. Дощ не...
Жаль за минулим - це дзеркало, що відбиває наше невдоволення теперішнім. 🦋
Іноді треба перестати працювати з самою проблемою і натомість змінити середовище, у якому ця проблема існує. 🦋
Він знайшов її на дні коробки зі старими університетськими конспектами. Аудіокасета. Дешевий прозорий пластик, паперовий вкладиш з вицвілою фіолетовою пастою. Її почерк. Трохи нахилений ліворуч, із крихітним сердечком замість крапки над «i» у слові «Nothing». Він не бачив цю касету років двадцять. Думав, що давно викинув. Або загубив. Хоча, певно,...
Будильник телефону продзвенів о 7:00, як і вчора, і рік тому. Олег, не розплющуючи очей, потягнувся рукою й ударив по кнопці. П'ять хвилин тиші. Потім будильник знову задзвонив. О 7:05 він сів на ліжку, і світ слухняно став на свої рейки. Ванна. Шум води. Зубна паста зі звичним м'ятним смаком. Автоматичні рухи щіткою - угору-вниз,...
Марк закінчив останнє соло. Пальці, мов дресировані тварини, пробігли по грифу, взяли фінальний, стогнучий бенд і завмерли. Секундна тиша вибухнула ревом натовпу. У світлі прожекторів він бачив сотні піднятих рук, розкриті в крику роти, обличчя, що блищали потом і захватом. Вони отримали те, за чим прийшли. Він дав їм це. Він професійно...
Припинити боятися падіння - це і є політ. 🦋
У Ані в голові була монтажна кімната. Вона не те щоб жила власне життя - вона монтувала його постфактум. Реальність була лише сирим, незграбним матеріалом, який потім потрапляв до рук її внутрішнього режисера - цинічного, безжального генія, що завжди знав, як треба було . Ось сьогоднішній матеріал. Парк. Рідкісний сонячний день. Вона сидить на...
Григорій не страждав. Страждання були для непродуктивних. А Григорій був втіленням продуктивності. Його життя було ідеально налаштованим конвеєром із виробництва кращої версії себе. Він був Вічним Учнем, а його душа скидалася на ідеально каталогізовану бібліотеку сертифікатів: «Як просунути свій стартап», «Емоційний інтелект 2.0», «Мистецтво...
Ти сидиш у своєму звичному кабінеті чи квартирі. За вікном - сірий світ. Усередині - свербіж. І неприємна, ниюча порожнеча, ніби в тобі відкрита рана. Вона вимагає уваги. Вона кричить: «Щось не так! Терміново щось роби!» І саме тоді з’являється Він. Наш внутрішній Прораб. Спеціаліст із будівництва невидимих фортець, головний архітектор неіснуючих...
Кожна проблема - це твій квиток до нової версії себе. 🦋
Рішення не потребує купи зовнішніх штук - ні грошей, ні чужого схвалення, ні ідеальних умов. Воно вже всередині тебе, якщо ти припиниш метушитися і почнеш слухати себе. Тобі не потрібні суперсила, купа грошей чи чиєсь дозволення, щоб розібратися з тим, що тебе точить. Усе вже в тобі, просто перестань панікувати. 🦋
Говорімо чесно. Кожен із нас хоча б раз у житті давав обіцянку, а вже за три секунди думав: «Боже, навіщо я це сказав?». Це універсальний людський досвід, як ранкові пошуки другого носка чи раптове бажання з’їсти щось шкідливе опівночі. Ми звикли ділити світ обіцянок на чорне й біле: порушив - поганий, стримав - хороший. Та реальність, як...
Ми часто чіпляємося за старе, за звичне, навіть якщо воно нас дратує, бо боїмося змін. Але знаєш, зміни - це і є життя. 🦋
Старий Івар сидів на перевернутому човні, штопаючи сіті товстою голкою з китової кістки. Повітря пахло сіллю, гнилою рибою та холодною водою. Перед ним, біля нового причалу, метушився хлопець років двадцяти, що приїхав із міста на літо. Хлопець полірував борт своєї яхти - ослепно білої, гладенької, без жодної подряпини. Вона називалася...
Моє життя до неї було відполірованою до блиску однокористувацькою грою. Я знав свою мапу напам'ять: сіра гілка метро, гулкий опен-спейс офісу, три знайомі бари, де по п'ятницях міняли меню. Моє дерево навичок давно було прокачане до абсурду: «Сарказм» - 100 рівень, «Мистецтво непроникного обличчя» - експерт, «Здатність відрізнити хороший віскі від...
Продавчиня Лена сиділа у своєму акваріумі з плексигласу й дивилася “кіно”. Вісім годин на день повз неї текла чорна ріка конвеєрної стрічки, а в ній пливли чужі життя, запаковані в картон. Монотонний писк сканера був єдиною звуковою доріжкою. Лена була досвідченою глядачкою. Вона давно навчилася визначати жанр за першими кадрами. Ось поплив набір...
Слухай. Ти прокидаєшся, і перша думка: «Щось не так». Не зі світом, не з погодою - з тобою. Учора ти вирішив бути ідеальним. Подивився на колегу Петю, фаната здорового харчування, і подумав: «Ось! Треба бути як Петя!» А сьогодні проспав, і натертий морквяний салат, який ти собі обіцяв на сніданок, перетворився на сухе печиво. І от Петя вже десь...
Всередині кожного з нас точиться громадянська війна. Це тиха, виснажлива битва, яку ми ведемо з народження. На одному боці - той, ким ми хочемо бути: ввічливий, добрий, щедрий, сміливий. Відполірований фасад, який ми показуємо світу. На іншому - ті партизанські загони, що ховаються в підпіллі нашої душі: Гнів, Заздрість, Страх, Хіть, Лінь. Уся...
"Я - дослідник, який описує побачене. Кожен текст тут - це дзеркало, що відбиває одну грань людського досвіду; один промінь світла, що падає під певним кутом. Це не істина в останній інстанції і не універсальний діагноз. Тут немає остаточних відповідей. Лише запрошення до роздумів."