Сучасна людина не шукає кохання. Вона відкриває Проєкт.

У Проєкта є технічне завдання. Специфікації, покликані спроєктувати безпеку. Зріст - «від», вага - «до», щоб почуватися захищеною або підкреслити свій статус. Вік - «до», щоб не зустрітися з чужою втомою. Фінансовий протокол - «не нижче», щоб обійти касовий розрив. Почуття гумору - обов’язково, як вбудований антивірус від побуту.

Ми можемо називати це «вподобаннями», та по суті це - специфікації. На вході має бути людина, максимально їм відповідна. Ми ліпимо з цих вимог ідеального, безпечного примару, а потім вирушаємо у світ шукати того, хто найбільше на нього схожий.

Наші перші побачення - це не пізнавання. Це вхідний контроль якості. QA-тестування. Ми ставимо питання не зі щирої цікавості, а щоб перевірити систему на відповідність заявленим характеристикам. «А ти читаєш?» - це не про книжки, це про сумісність прошивок. «А де ти відпочивав торік?» - це запит на перевірку геолокаційних вподобань і фінансових протоколів. Ми не дивимося на людину. Ми звіряємося з чек-листом.

Якщо кандидат проходить первинний відбір, починається найцікавіше: робота з бета-версією. Ми бачимо не особистість, а MVP - мінімально життєздатний продукт, який можна й треба «допиляти». Ось тут у його прошивці застарілий музичний плеєр - ставимо апдейт. Ось тут інтерфейс гардероба не відповідає очікуванням - випускаємо патч. Друзі чи подруги - це взагалі легасі-код, що гальмує систему, його з часом бажано закоментувати.

Ми стаємо не партнерами, а проджект-менеджерами. Ми правимо баги, випускаємо патчі, оптимізуємо продуктивність. Ми не любимо. Ми покращуємо User Experience - користувацький досвід.

Крах системи неминучий. Бо людина - це не програма. Це хаос із «недокументованих можливостей». У неї є безглузді звички, які не забереш патчами. Є травми минулого, що викликають критичні помилки у найнесподіваніших місцях. Є дурні, нелогічні, ірраціональні потреби. Це жива операційна система, що сама пише свій код.

І одного дня система видасть збій. Проєкт закриється як нерентабельний. Почнеться робота над помилками і висновок, який ми зробимо, майже завжди один: «Я прорахувався на стадії проєктування. Вхідний матеріал виявився з дефектом».

І ми сідаємо писати нове ТЗ. Детальніше. Жорсткіше. З додатковими пунктами, що мають унеможливити системний збій. Ми не шукаємо людину. Ми шукаємо ідеальний Проєкт, який ніколи не зламається. І не бачимо, що єдина поломка - у нас в голові.