Віктор не жив. Він дезінфікував реальність. Його квартира була операційною, а він у ній — головний хірург, що вирізає будь-яку пухлину хаосу. Його балкон, викладений ідеально білою плиткою, був особистим філіалом стерильності на сьомому поверсі.

А глибоко в підвалі його черепної коробки, у темному, смердючому куті, сиділа на ланцюгу вереслива мавпа. Та мавпа не хотіла гармонії. Вона хотіла вити на місяць і жбурлятися брудом. Віктор щодня підсипав їй у миску снодійне з «правильності» та «раціональності», а сам нагорі полірував свою фасаду.

Катастрофа прилетіла на крилах. У вигляді одного-єдиного голуба. Пір’яного анархіста, який обрав його бездоганний балкон власним туалетом. Щоранку Віктор знаходив одну-єдину пляму. Нахабно, точно в центрі плитки.

Для будь-кого іншого це була б прикрість. Для Віктора — плювок у душу. Особиста вендетта, оголошена йому всесвітом.

Всередині Віктора щось тріснуло. Мавпа в підвалі прокинулася й затрясла решітку. Вона хотіла пневматичну гвинтівку. Вона хотіла бачити пір’я, що летить на всі боки. Вона хотіла війни.

Але Ідея про Віктора була сильнішою. Вона обрала цивілізований шлях. Він купив блискучі стрічки. Установив пластикового сокола. Натягнув волосінь. Він перетворив свій балкон на неприступну фортецю.

Наступного ранку пляма була на голові у сокола.

Це був кінець. Це була капітуляція. Його царство, де всі мали виконувати задані ним умови, захопив крилатий вандал. Він стояв перед вікном, дивився на власний сором і вперше в житті відчув абсолютну, кристальну безпорадність.

Він розвернувся, мовчки вдягнувся й пішов до пекарні. Купив найдешевший, найпростіший батон. Повернувся додому, вийшов на балкон, відломив шматок і поклав його точно в центр найчистішої плитки.

У цій дії не було логіки. Але вперше за довгі роки в ній не було й боротьби.

Це був не білий прапор. Це була абсурдна мирна угода, укладена з єдиною ворожою йому наддержавою — з самою реальністю.

Мавпа всередині стихла. Вона не перемогла. Просто вперше за довгі роки її випустили з клітки не для того, щоби битися, а щоб посидіти на сонці й подивитися, як її тюремник, цей великий архітектор порядку, здійснює свій перший, незграбний акт священного безумства.